Виховання працьовитості. Розподіл обов'язків у сім'ї

  1. Виховання працьовитості. Розподіл обов'язків у сім'ї

Виховання працьовитості. Розподіл обов'язків у сім'ї

Батьківський лекторій

Мета: сформувати у батьків виразні уявлення про роль, можливості, шляхи та способи трудового виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї.

Учасники: батьки учнів 2-х класів і класні керівники.

хід зборів

Шановні батьки! Сьогоднішні збори ми з вами присвячуємо проблеми формування у ваших дітей культури виконання трудових обов'язків.

Повноцінному вихованню дитини сприяє працю. До визнання виключним видом-ве важливості ролі праці у формуванні особистості, люди прийшли давно. З його допомогою можна сформувати у дітей як позитивні, так і негативні риси особистості. Справа не тільки в праці, так таким, скільки в його поєднанні з іншими видами діяльності вихованців та в умовах, в яких він здійснюється.

У праці виявляються особливості поведінки дитини - активність, стремле-ня до самостійності, утвердження своїх позицій і ін.

Основне призначення трудової діяльності полягає в тому, щоб формиро-вать активну позицію дітей по відношенню до світу, що передбачає прояв турбот про себе, про оточуючих.

Трудова діяльність багатофункціональна. В процесі трудової діяль-ності відбувається фізичний і психічний розвиток дітей, оволодіння вміннями і навичками (уміння працювати узгоджено, намічати послідовність дій і т.д.)

Як і будь-який моральний якість, працьовитість формується в процесі виховання, процесі складному і багатогранному, що вимагає від вихователя великого терпіння.

Основи трудового виховання закладаються в сім'ї. Сім'я - дружний тру-довой колектив. Любов до праці необхідно починати виховувати дуже рано. Наслідування, властиве дитині, є одним з найважливіших мотивів, по-спонукає дітей до активної діяльності. Спостереження за працею дорослих породжує бажання робити те ж саме. Чи не погасити це бажання, а розвинути і поглибити його - основне завдання батьків, якщо вони хочуть виростити дитину працьовитим.

Основне завдання сім'ї в області трудового виховання - організувати діяль-ність дитини, щоб вона зробила на нього максимальне виховний вплив.

Виділяють основні принципи роботи сім'ї в трудовому вихованні дітей:

- Залучення до праці через самообслуговування;
- поступовий перехід від самообслуговування до праці для інших;
- поступове розширення кола обов'язків, нарощування їх складності;
- тактичний і постійний контроль якості виконання трудових доручень;
- організація навчання виконання трудових операцій;
- формування у дитини впевненості у важливості виконання дорученої йому роботи;
- облік індивідуальних особливостей і схильностей дитини при розподілі трудових доручень;
- заохочення старанного виконання доручень, прояви самостійності і ініціативи;
- чергування праці і відпочинку, а також різних видів праці в режимі дня молодшого школяра.

Необхідно допомогти дитині відчути користь своїх трудових зусиль, навчити відчувати радість від того, що його діяльність корисна навколишнім.

Праця для дитини не менш привабливий, ніж гра. Можна використовувати працю-гру як засіб розвитку активності дітей.

Ось, наприклад, ваша дитина, чи не позносили книги, рветься на вулицю, до друзів. А ви скажіть, що книжки теж хочуть до своїх друзів, геть, скільки порожніх місць на полиці.

Звичайно, такі гри не легкі, особливо якщо ви спізнюєтеся на роботу, або ввечері валитесь з ніг. Накричати, вилаяти, в загальному "вибухнути" куди легше. Але після вибуху залишаються одні руїни.

Дуже важливо давати доручення, які під силу дитині. Уміння правильно оцінити можливості дітей нітрохи не менш важливо, ніж уміння залучити до роботи. Виконане справа повинна доставляти задоволення, а не створювати комплекс неповноцінності.

Ви дав дитині доручення, а він не встиг його виконати. Як вчинити? Сказати: "Ти все ще підмітати? Відійди, я сама. Сто років будеш возитися". Ні в якому разі! Найкраще дати додатковий час. Можна, звичайно, і мирно запропонувати свою допомогу: "Ну, як у тебе справи? Давай разом, хочеш?" Але якщо ви зумієте набрати терпіння і дасте синові або дочці довести розпочате до кінця, це правильніше.

Побутовий праця в нашій повсякденності займає далеко не останнє місце. Прибирання, прання, магазини та інші справи - не перелічити, як їх багато. День у день повторюється одне і теж, нікуди від цього не дітися. Привчати дітей до виконання домашніх справ необхідно не тільки тому, що ми їх повинні готувати до майбутнього самостійного життя. Головне - залучаючи дітей до виконання побутових обов'язків, ми виховуємо звичку працювати, а разом з нею - звичку піклуватися про близьких, формуючи тим самим благородні спонукання. Напевно, найкращий подарунок для матері, якщо дочка або син скажуть їй, втомленою після роботи: "Ти відпочинь - я сам почищу картоплю".

Саме з побутової праці і починається трудове виховання, і не важливо, ким стане дитина, коли виросте - льотчиком або кухарем, робочим або менедже-ром. Звичка, вміння робити щось своїми руками знадобляться йому в будь-якій професії, і, крім того, вони у величезній мірі сприяють розумовому розвитку дитини.

Виховне значення руда обумовлено в значній мірі віковими особливостями молодших школярів. Наслідування, властиве дитині, є одним з найважливіших мотивів, які спонукають його до активної діяльності. Притаманні дітям молодшого шкільного віку рухливість, готовність до дії, пізнавальна активність, також сприяють залученню дітей до праці.

Діти молодшого шкільного віку із задоволенням беруться за будь-які справи, виконують доручення дорослих, допомагають в домашній роботі, але при цьому їх більше приваблює процесуальна сторона справи, а не результат; їх трудова активність нерідко залежить від уваги оточуючих і їх позитивної реакції. У зв'язку з цим необхідно пропонувати дітям різноманітні види праці, оновлювати їх зміст, підтримувати прагнення до роботи і віру в успіх, стимулювати емоційне ставлення до результатів діяльності. Ось чому батьки повинні прагнути не просто прищепити дітям трудові навички, а й допомогти їм побачити результат своєї праці, користь від нього. Бажання повторити успіх стимулює потреба в праці.

Важливо вміло реалізувати виховний потенціал праці, який заклю-чає в тому, що досягнення його мети і задоволення внаслідок цього будь-якої потреби, тягне за собою появу нової або нових потреб. Отже, мотивом праці (на відміну від мотивів інших видів діяльності) є отримання більш віддаленого продукту, а не сам процес діяльності. Відсунути мотиву від діяльності вимагає вольових зусиль, передбачає її цілеспрямоване планування результатів, самоконтроль за ходом процесу. Саме в цьому виявляється істотна відмінність праці від гри, вчення.

Існують наступні види позитивної спрямованості праці: приклад, інтерес і борг. Спонукальними мотивами дітей молодшого шкільного віку є приклад і інтерес. Мотив боргу в цьому віці залишається в якості похідного від мотивів прикладу і інтересу і носить яскраво виражений емоціо-нальних характер. Мотив боргу, що спонукає дитину до самоконтролю і виконання нелюбимих трудових завдань, формується на основі почуття відповідальності.

Батькам не слід приписувати процесу праці тільки "інструментальний" сенс, тобто бачити в ньому лише засіб до досягнення якоїсь нетрудовий мети ( "Ось подметешь підлогу, прибереш зі столу, тоді підеш гуляти"). Звичайно, такі матировки іноді теж потрібні, і дитина повинна їх освоїти. Однак дорослі надто часто зловживають застосуванням у вихованні прямол-лінійних схем типу: "хороший вчинок (потрудився) - нагорода; поганий вчинок (відмова) - покарання". В результаті своїми діями вони віддаляють дитину від праці, перетворюючи працю лише в засіб на шляху до споживання. При цьому дорослими-лі іноді міркують так: "Чим більше я зможу пообіцяти, ніж привабливіше для дитини нагорода, тим сильніше розвинеться у нього потреба в праці". Але потреба, якраз і не розвивається; навпаки, праця все більше позбавляється для дитини привабливості, розглядається ним як щось вимушене.

Зовсім інша справа, коли вихователь зуміє зробити мотивом праці для ма-Лиша пошук різних способів рішень будь-якої задачі і вибір його особистого способу дії такого, що впровадить до найкращих результатів. Важливо дати дитині можливість проявити себе у праці, показати кмітливість, спритність, терпіння, волю, наполегливість.

Дуже корисним для дитини стане задоволення, якщо воно пов'язане з тру-будинок, з м'язовим напругою або з роботою думки. Задоволення, досягну-тое трудовим зусиллям, формує потребу.

Занадто часто батьки не помічають, як прагнуть нав'язати дитині свій образ думок і дій. Дорослі звикли змушувати себе займатися не зовсім приємними речами і передають дитині своє власне ставлення до таких нудним (з їхньої точки зору) занять, як миття посуду, чищення взуття.

Однак дитині цікаво дізнатися, як добити того, щоб тарілка під струменем води заблищала. Внутрішній інтерес до справ, які дорослим здаються незначними, відображає знамените "Я сам", але ми його поступово заглушаємо.

Практика показує, що основною причиною, яка стримує залучення дітей до праці, є тривала опіка.

Багато що змінилося в нашому житті і в житті наших дітей. Ускладнилася шкільна програма, вчитися стало важче. Ось батьки і йдуть на "жертву": всю домашню роботу беруть на себе. І виростає споживач, який буде найімовірніше вимагати такого ж ставлення до себе в майбутній сім'ї.

Ми повинні привчати дитину робити будь-яку домашню роботу, незалежно від того, брудна вона або чиста.

Одного разу під час шкільного суботника одна дівчинка розплакалася від того, що їй довелося взяти в руки ... ганчірку. Вона спочатку гидливо підняла її з підлоги, а потім кинула у відро з водою і навідріз відмовилася мити парти. Сам факт, що їй доведеться "прибирати бруд", викликав у неї фізичну відразу. А коли діти стали обурюватися, називати її "білоручкою" вона заплакала. У сім'ї її всіляко захищали від домашніх справ. Вона звикла до того, що в хаті чисто, постіль постелена, їжа приготовлена, одяг випраний і випрасуваний. А про те, що на це затрачено працю матері, вона не замислювалася. Її так привчили. Вона добре вчиться, ледаркою її не назвеш. Але навчання - це її обов'язок. Це вона добре засвоїла. А обслуговувати її - це обов'язок матері.

Таким чином, при вихованні працьовитості починати необхідно з самонавчання-вання: терпляче привчати дитину вмиватися, користуватися рушником, застібати ґудзики, складати іграшки і т.д .; допомагати йому, поки не виробиться звичка робити це самостійно. З віком сфера самообслуговування розширюється.

Залучаючи дітей до виконання побутових обов'язків, батьки виховуючи-ють звичку працювати, піклується про близьких. У дитини неодмінно повинні бути постійні обов'язки - тільки за такої умови праця стане виховним засобом. Постійні обов'язки сприяють вихованню відповідальності. Ефективність виховання працьовитості забезпечується в сім'ях, де кожен має постійні обов'язки.

На особливу увагу заслуговує проблема залучення хлопчиків до домашньої праці. Участь в домашньому праці сприяє їх підготовці до оригінали ної життя.

Треба, щоб хлопчики і дівчатка однаково вчилися робити всі необхідні по господарству і не вважали б виконання цієї справи чомусь негідним себе. Хто спостерігав за дітьми, той знає, що в ранньому дитинстві хлопчики так само охоче, як і дівчатка, готові допомогти матері готувати, мити посуд, робити будь-яку справу по господарству. Але звичайно в сім'ї з самого раннього років починають перевіряти різницю між хлопчиками і дівчатками. Дівчатам дають доручення мити чашки, накривати на стіл, хлопчику кажуть: "Що ти все в кухні товчешся, хіба це чоловіча справа?".

У трудовому вихованні дітей важливий приклад. У сім'ях, де мати, повернувшись з роботи, проводить час на кухні, а батько читає газету або дивиться телевізор, складно домогтися успіху.

Працьовитість активізує здатність дітей до творчого вирішення найрізноманітніших життєвих завдань.

Звичка працювати закріплюється вольовими зусиллями. Важливо допомогти дитин-ку навчитися розрізняти поняття "можна", "треба", "не можна". З цією метою необ-обхідно привчати його робити не тільки те, що в даний момент хочеться, а те, що треба. Пред'явіть синові й дочці умовне вимогу: "Не будеш дивитися телевізор, поки не приведеш в порядок у своїй кімнаті". Причому батьки слід проявляти наполегливість до тих пір, поки для дитини не стане звичкою спочатку робити те, що "треба", а потім те, що "хочу". Привчати дитину до слова "не можна" - значить привчати його стримувати ВОІ бажання, тобто розвивати самоорганізацію, самоконтроль, контроль, які мають величезне значення в розвитку вольових якостей особистості.

Отже, працьовитість, позитивне ставлення до праці, взаімосвя-зани з вихованням організованості. З дитячих років необхідно привчати дитину планувати і організовувати свою працю, працювати зібрано, ритмічно. Хороший працівник має здатність до організації своєї діяльності. Основним принципом розвитку здатності до організації діяльності є надання дитині самій, шляхом подолання помилок, освоювати всю систему організації роботи.

Доцільно визначити компоненти організованості. Перш за все, ре-бенок повинен мати чітке уявлення про мету діяльності - перший компонент. Наступним є вибір способу діяльності. Складання програми дій - третій компонент. Після реалізації обов'язкові контроль, оцінка і корекція, тобто перевірка якості зробленого і виправлення помилок, їли вони допущені.

У вихованні організованості важливо залучати дітей до планування діяльності, яка відбувається навколо, розкривати її внутрішній сенс: навіщо щось роблять, які завдання при цьому вирішують, як вибирається або вперше створюється спосіб їх вирішення, навіщо потрібен контроль над якістю виконання. Дитині необхідно відчути себе в світі, де кожна справа не саме собою відбувається, а спеціально організовується, вимагає праці. Цей аспект виховання починається з обговорення з дитиною домашніх (пізніше і робочих) справ, з читання книг про різні види роботи і ін.

Добре, коли у дітей з раннього віку накопичується власний досвід організації діяльності. Перш за все, це вміння виконувати вимоги дорослого, найпростіше його доручення. При цьому важливо з'єднати в житті дитини свободу його активності (поважаючи його вимогу "Я сам"), значимість правил, що обмежують цю активність, і обов'язковість виконання доручень дорослого.

Батьки іноді сумніваються, в якому віці дитина повинна мити посуд, виносити сміття, прибирати іграшки. Однозначної відповіді немає. Все залежить від здібностей, інтересів дитини, складу сім'ї.

Запорукою успіху у вихованні працьовитості є вироблення у дітей при-вичкі виконувати певні обов'язки без нагадування дорослих. Розуміння того, що обов'язкові, важливі для всієї родини справи ніхто, крім нього, не зробить, сприяє усвідомленню дитиною власної значущості. Звичайно, ця робота повинна бути посильна, діти повинні бачити результати своєї праці. Борг батьків - допомагати, навчати їх праці, враховуючи особисті схильності.

Поради батькам:

1. Будьте послідовні у своїх вимогах.

2. Враховуйте індивідуальні та вікові особливості своїх дітей.

3. Перш ніж доручити що-небудь дитині, покажіть зразок правильного виконання доручення, навчіть цьому свого сина і дочку, кілька разів виконайте доручення спільними зусиллями.

4. Не забувайте про ігрові моменти в трудовому вихованні дітей.

5. Учіть дитину поважати працю інших людей, дбайливо ставиться до результа-там їх трудової діяльності. Розповідайте дітям про свою роботу, своїх друзів.

6. Тактовно оцінюйте результати праці дитини.



© Всі права захищені http://www.portal-slovo.ru
Як вчинити?
Сказати: "Ти все ще підмітати?
Можна, звичайно, і мирно запропонувати свою допомогу: "Ну, як у тебе справи?
Давай разом, хочеш?
Дівчатам дають доручення мити чашки, накривати на стіл, хлопчику кажуть: "Що ти все в кухні товчешся, хіба це чоловіча справа?